John 12:1-50 ONPU

[1] За шість днів до Пасхи Ісус прийшов до Віфанії, де був Лазар, якого воскресив із мертвих. [2] Там Йому приготували вечерю. Марта слугувала, а Лазар був одним із тих, хто сидів із Ним за столом. [3] Тоді Марія взяла літру з дуже дорогим чистим нардовим миром, намастила ноги Ісуса й своїм волоссям обтерла Його ноги. І дім наповнився пахощами мира. [4] Але Юда Іскаріот, один з Його учнів, який мав Його зрадити, сказав: [5] ―Чому б не продати це миро за триста динаріїв та не роздати бідним? [6] Він казав так не тому, що піклувався про бідних, а тому, що був злодієм. Йому було доручено носити скриню з грошима, але він брав із неї гроші. [7] Ісус сказав: ―Залиши її, вона зберігала це на день Мого похорону. [8] Бідних ви завжди маєте з собою, а Мене не завжди матимете. [9] Тим часом багато юдеїв дізналося, що Він там. Вони прийшли не тільки заради Ісуса, але й подивитись на Лазаря, якого Він воскресив із мертвих. [10] Тоді первосвященники змовилися вбити й Лазаря. [11] Адже багато юдеїв залишало їх і вірило в Ісуса. [12] Наступного дня багато людей, які прийшли на свято, почувши, що Ісус іде в Єрусалим, [13] взяли пальмові гілки, вийшли Йому назустріч та викрикували: «Осанна!» «Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господа!» «Цар Ізраїля!» [14] Ісус, знайшовши осля, сів на нього, як написано: [15] «Не бійся, дочко Сіону: Ось Цар твій їде верхи на молодому ослі». [16] Спочатку Його учні не розуміли цього. Але після того, як Ісус був прославлений, вони згадали, що це було написано про Нього й що це збулося з Ним. [17] Люди, які були з Ісусом, коли Він покликав Лазаря з гробу й воскресив його з мертвих, свідчили про це. [18] Тому багато людей вийшли Йому назустріч, бо чули, що Він здійснив це знамення. [19] Тоді фарисеї почали казати один одному: «Бачите, що нічого не допомагає? Ось увесь світ пішов за Ним!» [20] Серед тих, хто прийшов поклонитися на свято, було декілька греків. [21] Вони підійшли до Филипа, який був із Віфсаїди, що в Галілеї, і просили його: «Пане, ми хочемо побачити Ісуса». [22] Филип пішов і сказав Андрієві, і тоді Андрій та Филип розповіли про це Ісусові. [23] Ісус відповів їм: ―Прийшов час прославитись Синові Людському. [24] Істинно кажу вам: якщо зерно пшениці, впавши в землю, не вмирає, то залишається одне. Але якщо вмирає, дає великий врожай. [25] Кожен, хто любить своє життя, втратить його, а хто ненавидить своє життя в цьому світі, збереже його для вічного життя. [26] Хто служить Мені, той повинен слідувати за Мною; і де Я є, там буде і Мій слуга. Якщо хтось буде служити Мені, Мій Отець шануватиме його. [27] Тепер Моя душа стривожена, і що Мені сказати? Отче, врятуй Мене від цієї години? Але саме заради цієї години Я і прийшов. [28] Отче, прослав Своє ім’я! Тоді почувся голос із неба: «Я прославив і знову прославлю!» [29] Натовп, який був там, почувши це, сказав, що прогримів грім, а інші казали, що ангел говорив із Ним. [30] Ісус відповів: ―Не для Мене пролунав цей голос, а для вас. [31] Зараз настав суд для цього світу. Тепер правителя цього світу буде вигнано геть. [32] Але коли Я буду піднятий від землі, Я всіх притягну до Себе. [33] Він сказав це, щоб показати, якою смертю має померти. [34] Тоді люди сказали Йому: ―Ми чули із Закону, що Христос житиме вічно. Як же Ти кажеш, що «Син Людський має бути піднятий?» Хто Цей Син Людський? [35] Тоді Ісус сказав їм: ―Світло ще трохи часу буде з вами. Ходіть, доки маєте світло, щоб темрява не охопила вас. Хто ходить у темряві, той не знає, куди йде. [36] Повірте у світло, поки у вас є світло, щоб ви стали синами світла. Ісус закінчив говорити і, відійшовши, скрився від них. [37] Незважаючи на те, що Він зробив перед ними стільки знамень, вони не вірили в Нього. [38] Так здійснилося слово пророка Ісаї, який сказав: «Господи, хто повірив почутому від нас і кому відкрилася рука Господня?» [39] Не могли повірити ще й тому, що, як сказав Ісая: [40] «Він зробив сліпими їхні очі і закам’янілими їхні серця, щоб вони не бачили очима, і не розуміли серцем, і не навернулися, щоб Я зцілив їх». [41] Ісая сказав це, адже побачив Його славу й говорив про Нього. [42] Навіть серед керівників багато хто повірив у Ісуса. Але через фарисеїв вони не визнавали своєї віри, щоб їх не вигнали із синагоги. [43] Адже вони любили людську славу більше за Божу славу. [44] Ісус голосно промовив: ―Хто вірить у Мене, той вірить не тільки в Мене, але й у Того, Хто послав Мене. [45] Той, хто бачить Мене, бачить і Того, Хто послав Мене. [46] Я – світло, яке прийшло у світ, щоб кожний, хто вірить у Мене, не залишався в темряві. [47] Якщо хтось чує Мої слова, але не дотримується їх, Я не суджу його. Адже Я прийшов не судити світ, а спасти його. [48] Для того, хто відкидає Мене й не приймає Моїх слів, є суддя. Слово, яке Я сказав, судитиме його останнього дня. [49] Бо не від Себе Я говорив, але Отець, Який послав Мене, дав Мені заповідь, що сказати і як казати. [50] Я знаю, що Його заповідь – це вічне життя. Тому все, що кажу, Я кажу саме так, як сказав Мені Отець.